Однією з найбільших сенсацій чемпіонату світу з легкої атлетики у Токіо-2025 стала бронзова медаль у жіночому марафоні, яку виборола 25-річна уругвайська спортсменка Джулія Патернейн. Це був лише другий марафон у її кар’єрі — перший вона пробігла, щоб виконати норматив. До Токіо Патернейн не мала жодних гучних досягнень на міжнародній арені. Ба більше, її бронза стала першою медаллю в історії Уругваю на чемпіонатах світу.
Не менш обговорюваним став і момент після фінішу: Джулія, виснажена і дезорієнтована, була переконана, що попереду ще одне коло, й не одразу повірила, що вже фінішувала третьою. Її щире здивування миттєво облетіло світові медіа.
Днями World Athletics опублікувала зворушливий лист Патернейн, у якому вона поділилася переживаннями та своїм шляхом до історичної медалі.
«Моя історія — про те, що варто просто почати»
Патернейн згадує драматичні останні метри дистанції, коли фізичний біль переплітався з повною невпевненістю щодо того, чи близький фініш:
«Я часто гублюся під час пробіжок, погано орієнтуюся на дорозі, а ті останні метри… я просто сподівалася, що це фініш.
Коли я вийшла на фінальний відрізок, я навіть не була впевнена, що це справді кінець. Перетнула лінію — і оператор сказав, що я третя. Я була в абсолютному шоці».
Спортсменка зізнається: її шлях зовсім не передбачав світового подіуму.
«Я не була зіркою університетського спорту. Лише раз потрапила на NCAA Outdoors — і фінішувала останньою. Я була однією з останніх, хто кваліфікувався на цей марафон. І якимось дивом повернулася додому з бронзою. Це досі здається нереальним».
У своєму листі вона наголошує: головне — процес, а не результат.
«Я не люблю пафосних цитат, але вірю в одне — треба просто починати. Не обов’язково мати грандіозну мету. Просто зробіть перший крок. На трасі я не думала ні про кого — я просто бігла. І коли віддала все, що могла, знала: маю право завершити цю гонку з високо піднятою головою».
Надихнула країну та дівчат по всьому світу
Патернейн зізналася, що одне з найбільш особливих відчуттів — коли люди писали їй, що після її виступу почали бігати. Можливість надихати інших вона назвала «справді унікальною».
Також Джулія звернулася до дівчат:
«Для всіх дівчат, я сподіваюся, моя історія покаже, що сила та праця можуть завести дуже далеко. Ви ніколи не дізнаєтесь, на що здатні, доки не спробуєте».
Історія Джулії Патернейн — це справжня марафонська казка, у якій наполегливість, сміливість та віра в себе перетворили аутсайдера на символ національної гордості.
